Ці гіпотези почали з'являтися, коли японці реанімували американську темку початка 20 століття з однотактними тріодними підсилювачами. Начебто вже були оприлюднені HI-FI параметри, виходячи за рамки яких, пристрій вже не міг вважатися "якісним"... А тут "з'явилися" підсилювачи, з одного боку, з чудовим звуком у деяких з них, але з іншого, ті, що руйнували існуюче HI-FI уявлення про необхідність досягнення певних параметрів для "гарного звуку".

Один "міф", про необхідність певного рівня коефіцієнту гармонік, доповнився іншим про недовгий спектр спотворень з домінантою саме парних гармонік. З одного боку, начебто і не міф, а деяке доповнення, а з іншого, ця гипотеза не враховувала феномен так само "чудово граючих" симетричних транзисторних і лампових підсилювачів з домінацією вже непарних гармонік.

Недовгий спектр. Начебто і непогано. Але існують і доволі мерзотні однотактні триодні підсилювачи, які мають цей недовгий спектр, але "зливають за саундом" більш цікавим, наприклад, АВ-двохтактам з плечами, що вимикаються, і які мають значно довший спектр спотворень.

Ну такоє...